Содержание
Семейство псовые
К семейству псовых относятся хищники крупного и среднего размера: волки, собаки, лисы. Длина тела и вес, в зависимости от вида, колеблется от 20 см и 2 кг у миниатюрных лис, до 160 см и 80 кг у волков. Все представители семейства пропорционально сложены, имеют вытянутую голову со стоячими ушами, удлинённые тело и хвост. У большинства передние конечности пятипалые, а задние – четырёхпалые. Волосяной покров в основном густой и пушистый, но в южных районах встречаются животные с редким и грубым мехом.
Окрас каждого вида специфичен для их мест обитания. А обитают псовые в различных ландшафтных зонах. Они распространились по всей территории земного шара, за исключением Антарктиды. Волки, например, живут в лесах Европы и Канады, на равнинах и высотах Африки и Азии; койоты обитают в североамериканских прериях и южноамериканских саваннах; шакалы населяют кустарниковые заросли Африки; лисы заселили Европу, Центральную Азию и Северную Америку, песцы–тундровую зону Евразии, а домашние собаки распространились по всем континентам.
Некоторые разновидности волков ведут групповой образ жизни, собираясь в стаи для охоты на крупных копытных, однако большая часть псовых предпочитает одиночный или семейный способ существования. Практически все особи моногамны и размножаются не чаще 1 раза в год, при этом помет у разных видов составляет от 3 до 15 детёнышей. Живут псовые в норах или логовах, питаясь в основном животной пищей, реже падалью, иногда в их рационе присутствуют насекомые или растения.
Окрас каждого вида специфичен для их мест обитания. А обитают псовые в различных ландшафтных зонах. Они распространились по всей территории земного шара, за исключением Антарктиды. Волки, например, живут в лесах Европы и Канады, на равнинах и высотах Африки и Азии; койоты обитают в североамериканских прериях и южноамериканских саваннах; шакалы населяют кустарниковые заросли Африки; лисы заселили Европу, Центральную Азию и Северную Америку, песцы–тундровую зону Евразии, а домашние собаки распространились по всем континентам.
Найменша Тварина Роду Псові
В умовах дикої природи цим зухвалим, сильним, невибагливим і дуже розумним тваринам знайдеться мало рівних серед хижаків. Люди завжди відчували по відношенню до вовків подвійне відчуття, з одного боку – страх і ненависть, з іншого – повагу і захоплення.
Ще кілька століть тому вовки були поширені практично повсюдно на території Європи, Азії і Північної Америки. Сьогодні ж під впливом людини їх чисельність неухильно скорочується, вовків безжалісно винищують, захищаючи стада домашніх тварин. Тепер їх вже не зустрінеш ні на Британських островах, ні у Франції, ні в Данії, ні в Бельгії, ні в Швейцарії, ні в Японії.
Прабатьком цих м’ясоїдних тварин вважається стародавній примітивний хижак міацид (Miacidae), який жив 60 мільйонів років тому. Сучасні ж представники родини псові, яка налічує 35 видів тварин, з’явилися на Землі більше мільйона років тому. І одним з найбільш яскравих його представників вважається вовк.
До сірих вовків (Canis lupus) зоологи відносять досить несхожих один на одного полярного вовка (Canis lupus arctos), північноамериканського лісового вовка (Canis lupus lycaon), степового вовка (Canis lupus campestris) і вовка звичайного (Canis lupus lupus). До речі, саме цей підвид має більше прав називатись «сірим» – в залежності від середовища проживання колір шерсті інших підвидів варіює від білих до коричневих відтінків. Ще б пак, адже вовки облюбували безліч різних ландшафтів, серед яких і степи з напівпустелями, і гори з тундрою. Всього існує 39 підвидів сірого вовка, серед яких і домашній собака (Canis lupus familiaris), і повторно здичавілий собака Динго (Canis lupus dingo). Але мова сьогодні піде переважно про номінальний підвид.
Звичайного євразійського вовка захищає від морозу густе, жорстке, відштовхуюче воду хутро довжиною близько 8 см. Хвостом, вкритим ще більш довгим хутром, звір, сплячий на снігу, прикриває підошви лап і кінчик носа. Середня довжина тіла сірого вовка без хвоста – від 1 до 1,5 м. Висота в загривку – від 60 до 75 см, а вага – від 45 до 50 кг.
Читайте далі після перегляду фотографій
М’язисті ноги, похила спина і обтічні груди вкупі з особливою будовою лап дозволяють вовкам легко долати величезні відстані при будь-якій погоді. Додайте сюди ще безшумну манеру пересування, яка досягається за рахунок ходьби на кінчиках пальців. Здається, цей хижак забезпечений всім необхідним для вдалого полювання.
Але де вовкам дійсно немає рівних, так це в голосових можливостях, причому мова йде як про діапазон, так і про безкрайню палітру звуків. Класичне виття і злобне гарчання – лише мала частина всього арсеналу. Дзявкання, вуркотіння, гавкіт, скиглення і навіть звуки плачу мають безліч відтінків і виконуються в десятках варіацій.
В природних умовах вовки зазвичай виють після заходу сонця і до світанку – в період їх найвищої активності. Вдень вони відпочивають і «перемовляються» лише за крайньої необхідності коротким підвиванням або скавчанням.
Виття і скавчання для вовків – їх мова. В ній міститься і погроза, і туга, і прохання про допомогу, і переможний клич. Вовчий хор найчастіше можна почути взимку, коли тварини влаштовують колективне полювання на великих копитних тварин. Сильним злагодженим хором вони повідомляють іншій зграї про те, що кормові угіддя зайняті. Якщо ж полююча зграя мовчить – вона або нечисленна, або знаходиться в засідці. Вовки-одинаки не виють ніколи.
Слуховий апарат вовків настільки розвинений, що вони можуть абсолютно точно визначити місцезнаходження джерела звуку, який знаходиться на відстані декількох кілометрів від них. Вовчиця «на виданні» виттям підкликає самця до тих пір, поки не почує його відгук, після чого замовкає в очікуванні.
Шлюбний період починається у вовків ранньою весною. В очікуванні потомства вовчиця-мати влаштовує в затишних і малодоступних місцях лігво, вихід з якого передбачає хороший огляд місцевості, щоб батьки змогли вчасно зреагувати на можливу небезпеку. Через два місяці після спаровування, зазвичай в травні, на світ з’являються 5-6 цуценят. Народження 10-15 дитинчат – явище вкрай рідкісне, в цьому випадку половина виводка зазвичай гине.
На 9-12-й день очі у вовченят відкриваються, вони встають на лапи і починають пробувати ходити, а через 3 тижні з’являється інтерес до навколишнього світу. Перший час вовчиця постійно знаходиться біля цуценят, про її харчування піклується батько, приносячи їжу в шлунку і відригуючи її прямо перед нею. Через 2-3 місяці зміцнілі вовченята залишають лігво і вливаються в зграю, продовжуючи жити разом із батьками ще кілька років.
Вовки – суспільні тварини, які живуть як правило сім’ями, що складаються з 6-10 різновікових особин, хоча іноді чисельність зграї може доходити і до 20. На чолі зграї завжди стоять вовк-ватажок – найсильніший самець в зграї, і його вовчиця. Ватажка легко впізнати за високо піднятим хвостом, адже для всіх інших подібна вільність просто недопустима. Всі члени сім’ї неухильно дотримуються закону «субординації». В обов’язки вовчиці входить тримати в не меншій строгості всіх самок зграї. Лише влітку, коли ті допомагають чільній подружній парі вирощувати цуценят, вовчиця проявляє по відношенню до них деяку лояльність.
Всі самці зграї беззастережно підкоряються її ватажку, він же вважає своїм обов’язком постійно нагадувати своїм «васалам» про власну перевагу, періодично гаркаючи на них і навіть кусаючи. Ті ж, демонструючи повне смирення, притискають вуха і падають перед ним на землю, після чого стараються скоріше забратися геть з очей.
Якщо з ватажком або його обраницею щось трапиться, звільніле місце займають їх наступники – сильні вовки, які займають особливе місце між ватажком і низькоранговими самцями. Іноді вони подовгу чекають на свій час, а при можливості виходять зі зграї і створюють нову.
Життя цих хижаків повністю залежить від полювання, причому роблять це вони на своїй території, межі якої суворо ними охороняються. При порушенні їх чужою зграєю між господарями і чужаками відбуваються жорстокі сутички, які закінчуються вигнанням слабших.
Вовки дуже витривалі тварини. Вони можуть довго бігти зі швидкістю 9 км/год, вишукуючи жертву, а знайшовши, переслідувати з потрійною швидкістю і вже в момент нападу розвинути її до 60 км/год. Великою вдачею для вовків стає можливість після багатогодинного або навіть багатоденного переслідування обманними маневрами загнати і вбити кілька найбільш слабких тварин стада.
Ватажок їсть першим, решта очікують осторонь, коли він насититься. За один раз голодний вовк може з’їсти до 10 кг м’яса. Залишки здобичі ховають у схованках, повертаючись до них у міру необхідності.
У літній час раціон вовків досить різноманітний – крім великих копитних, в їх меню входять невеликі пернаті, бобри, гризуни, а також жаби, комахи і навіть ягоди і трави. Не гребують голодні вовки і падлом.
Але найлегшою здобиччю для вовків завжди була домашня худоба. Саме тому людина і оголосила їм непримиренну війну. Але ейфорія від здобутої перемоги швидко розвіялась після того, як поля стали піддаватись навалам зайців, оленів і лосів, популяції яких знаходились раніше «під контролем» сірих хижаків. В результаті процес їх знищення був суворо регламентований. Але той азарт, який випробувала людина в гонитві за вовком, залишившись в пам’яті, зробив полювання на цих тварин надзвичайно популярним.
Ще кілька століть тому вовки були поширені практично повсюдно на території Європи, Азії і Північної Америки. Сьогодні ж під впливом людини їх чисельність неухильно скорочується, вовків безжалісно винищують, захищаючи стада домашніх тварин. Тепер їх вже не зустрінеш ні на Британських островах, ні у Франції, ні в Данії, ні в Бельгії, ні в Швейцарії, ні в Японії.
(Пока оценок нет)
Загрузка...
